Злочин, скоєний навмисне, містить в діях обвинуваченого умисел, який буває прямим і непрямим.
Прямий умисел, в чому його особливості
Прямий умисел передбачає усвідомлення зловмисником настання серйозної небезпеки від своїх дій (бездіяльності), які він заздалегідь передбачав, проте усвідомлено бажав їх настання. Прямий умисел, таким чином, передбачає наявність при здійсненні протиправного діяння формального складу злочину, а також мета злочину. Прямий умисел може бути присутнім в таких діях, як підготовка до злочину, замах на злочин, він може мати місце при груповому злочині і пайову участь в ньому організатора, пособника і підбурювача.
На підставі ч. 2 ст. 25 КК відповідальність за настання особливо серйозних наслідків може наступити лише за прямим наміром. При непрямому намірі має місце передбачення можливості настання серйозних наслідків. Суб'єкт завжди може передбачити серйозні наслідки злочину, що є закономірним результатом будь-якого злочину.
Таким чином, передбачення неминучості настання наслідків не є непрямим умислом. Однак, окремі вчені дотримуються іншої думки, вважаючи, що наявність передбачення настання важких наслідків, може вважатися непрямим умислом.
Непрямий умисел і його особливості
Непрямий умисел, будучи формою провини, вважається прямо протилежним необережності. Злочин може зізнатися досконалим по непрямого умислу, якщо суб'єкт міг повністю усвідомлювати небезпеку своїх дій (бездіяльності) і заздалегідь міг передбачити їх настання, але все ж свідомо допустив їх наступ або проявив до цього повну байдужість.
Присутній непрямий умисел при протизаконних діях винного тоді, коли його дії були спрямовані на досягнення іншої мети, яка не входить в рамки складу злочину, іншими словами, винний не прагнув до заподіяння серйозних наслідків. Законодавством встановлено, що навіть, якщо відсутнє бажання заподіяти серйозні наслідки, не можна заперечувати пряму зацікавленість особи в їх настанні і трактувати це як бажання їх уникнути.
Непрямий умисел має місце, якщо винний проявив байдужість до настання особливо небезпечних наслідків. Ця ситуація трохи відрізняється від цілком усвідомленого їх допущення і характеризується відсутністю емоційних переживань з приводу незворотності наслідків і наступної за цим відповідальності за скоєне. Суб'єкт йде свідомо на злочин і абсолютно не замислюється про настання наслідків у результаті даного злочинного діяння, хоча дана ситуація може представлятися йому цілком реальною.
Чим відрізняються між собою прямий і непрямий наміри
За своєю суттю і прямий, і непрямий наміри є видами провини, тому вони мають багато спільного. Обидва наміру в інтелектуальному плані містять усвідомлення винними суспільної небезпеки проступку, який вони збиралися зробити і передбачення ними незворотності наслідків. В основі прямого умислу знаходиться передбачення, неминучість або цілком реальна можливість в настанні серйозних наслідків, в той же час, при непрямому намірі є передбачення того, що серйозні наслідки можуть настати.
В обох видах умислу у вольовому плані міститься позитивне ставлення винного до настання небезпечних наслідків. Основні відмінності містяться в вольовому відношенні суб'єкта до даних наслідків. При прямому умислі суб'єкт має бажання здійснити особливо небезпечне діяння, а при непрямому - спостерігається усвідомлене допущення даних небезпечних наслідків або має місце байдужість до них.
Відповідно до закону, така категорія, як передбачення неминучості настання небезпечних наслідків, відноситься до прямого умислу, а непрямий умисел містить лише передбачення такої можливості. Свідоме допущення злочину винним означає те, що він своїми злочинними діями свідомо формує ланцюжок послідовних подій, що ведуть до виникнення особливо серйозних наслідків.У вольовому плані непрямий умисел присутній при байдужості винного до настання серйозних наслідків. До певної міри це відрізняється від усвідомленого припущення, проте в ньому відсутні емоційні переживання, пов'язані з передбачуваними серйозними наслідками, хоча цілком допустимо усвідомлення суб'єктом такої можливості.
